fbpx
Підписатися на розсилку

Професійна подорож: «Загор’є» в Саудівській Аравії

Саудівська Аравія займає значно більшу площу, аніж від неї очікуєш. Вона ховає в собі безліч перлин туризму, які тільки-но відкриватимуться світові.

Подорож до Саудівської Аравії — це певною мірою виклик екзотичності. Країна цікава не тільки й не стільки незвичним оточенням і культурними відмінностями, що традиційно пояснюють цей термін, вона вабить таємницею. Адже ти — один з перших, кому вона відкриває свій нікаб. І ця інтрига чарує.

Переліт у Саудівську Аравію наразі дорогий і не надто зручний. Мій рейс прибув в Ер-Ріяд о шостій ранку після тривалої подорожі з пересадкою у Стамбулі. Відпочивши в готелі, я подався на таксі до центра столиці. Проте водій чомусь привіз мене в місцевий шопинґ-мол (надалі країна ще дивуватиме мене і колег своїм не надто відшліфованим сервісом, але про це окремо).

Прибувши в мол, ненадовго там затримався, адже пізніше мав завітати в гості до саудитів, котрі запросили нашу компанію на вечерю. На жаль, жодної світлини в молі я не зробив, бо не був певен тоді щодо прийнятності таких дій. Але досить незвично, навіть маючи досвід відвідування багатьох мусульманських країн, бачити торговельний центр, де більшість відвідувачів одягнені в чорну абаю. Цікаво було спостерігати за панянками, які жваво обговорювали блискучу сукню у вітрині Chanel.

Ввечері я навідався до наших саудівських колег — сестер палестинсько-ліванського походження. Прибувши першим, мав можливість дізнатись від усіх присутніх більше про звичаї цієї країни. Дівчата не закривають обличчя, їх цьому ніхто не змушує. Усі здобули освіту закордоном і мають прогресивні погляди. Особливо їхній батько. Свого часу він мав розмову з принцом щодо потреби відкритись світові. І ось п’ятнадцять років по тому нарешті маємо перші зсуви.

Я не розповідатиму про особливості меню та застольні теми — араби дуже гостинні скрізь, і саудити не є виключенням. Коротко скажу, що того вечора моє сприйняття Саудівської Аравії почало конкретизуватись у портретах людей замість розмитих стереотипів. І ці портрети набагато привітніші за більшість вигадок і припущень.

Опісля вечері мене підвіз Uber, за кермом якого була жінка. Пізніше наша гідиня у Хегра пояснила, що жінки не зобов’язані прикривати обличчя, хоча сама так робить. Такі традиції країни й не варто упереджено до них ставитись, якщо ти не є їхньою частиною. Чоловіки поводяться з жінками дуже чемно. Жодного разу не побачив прояву агресії чи зверхності.

До речі, і до туристів населення привітне, скрізь вітають нові обличчя. Усі намагаються зустрічати гостей професійно, проте ще не всім вдається. Здебільшого відверта привітність межує з певною наївністю. Позитивна риса, що притаманна за браком досвіду.

Наступного дня ми полетіли в Аль-Улу. Там провели наступні три доби, пізнаючи регіон. Не буду багатослівним, а розповім про набатійців те, що дізнався від гідині просто на місці. Можливо, з друзів хтось мене доповнить. Аби надати словам предметності, краще роздивитись фотографії, вони самі за себе говорять. Якщо виникнуть питання, я залюбки відповім на них у коментарях.

Стародавня цивілізація набатійців насамперед відома будівництвом схованого міста Петра з його висіченими у скелях спорудами, які становили ціле місто наприкінці довгої дороги на дні глибокої ущелини. Місто було фактично неприступним завдяки стратегічному розміщенню. І перейшло до римлян тільки через зрадника (але про це окремо і пізніше, адже Петра розташована в Йорданії).

У Саудівській Аравії набатійці відзначились гробницями, які так само вирізані у скелях. Розмір склепу залежав від статку замовника, саме це наголошувало на його статусі. Разом з архітектурою та геніальними інженерами цей народ дав початок арабській письменності. Цікаво, що набатійці почали використовувати в’язь у свій пізній період, і та каліграфія не мала крапок. Вони з’явились пізніше, коли прокладеними торговими шляхами рушили каравани. Це спростило сприйняття письменності іншими народами регіону.

Найбільше гробниць, включаючи найвеличнішу з них, розташовано в місті Хегра, яке також відоме останньою зупинкою старої залізниці для немусульман. Далі — Священна земля і Мекка, куди шлях відкрито було тільки послідовникам пророка.

Після екскурсії ми потрапили на відкриту виставу: на тлі надзвичайного фасаду древнього склепу актори показували історію конфлікту двох братів-полководців, їх подальші війни та загибель їхньої матері через поєдинок. Трагедія зрозуміла без слів і не потребує перекладу. Найголовніше у виставі — занурення глядача. За формою розкриття сюжету відвідувачі проходили сценою, що уособлює набатійський ринок, поле битви та згодом ритуальний стіл з мерцем безпосередньо біля гробниці. Враження від присутності залишаються глибокі. Я вдячний авторам за ідею та акторам за втілення. Було круто.

Ми також доторкнулись до прекрасного, побувавши на опері в концерт-холі, зведеному посеред пустельних скель. Фасади будівлі оздоблені ззовні дзеркалами, що досить дивно та водночас дивовижно вписує її в навколишній пейзаж.

А ще ми надзвичайно покатались на дефендерах.

Вкотре я переконався в обов’язковості екіпірування. Бо був чи не єдиним, хто зміг нормально закритись від піску. Проте не знаю, як відреагувала на це моя камера, яка пройшла своє перше бойове хрещення пустельним пилом.

На зворотному шляху з пустелі нам запропонували проїхатись на багі. Таке не можна проґавити за жодних обставин. На доказ цьому я невдовзі змонтую відео та викладу на ваш розсуд. А поки маю фото — розглядайте, коментуйте. З радістю потеревеню.

Саудівська Аравія — надто велика, щоб за один раз осягнути весь її туристичний потенціал. Попереду чекає бурхливий розвиток і купа приголомшливих відкриттів: недоторкане до сьогодні узбережжя Червоного моря, місто, яким керуватимуть за допомогою штучного інтелекту, та безліч інших скарбів, ретельно схованих від наших очей.

Головне, що я зрозумів з цієї подорожі, — тут я не в останнє. Далі точно буде.